Вовк Алла Анатоліївна
Керівник, Учитель

 
27.02.2013



Урок- зустріч

                                                         Урок-зустріч

Людмила Іванівна Рибас Спогади про життя і творчість чоловіка - Євгена Олександровича Рибаса

Наша зустріч присвячується поету-земляку - Євгену Олександровичу Рибасу - члену спілки журналістів України, члену регіональної спілки письменників Придніпров'я, члену Міжнародного товариства спілки письменників.

 

За життя Є. О. Рибас друкувався в багатьох виданнях, а також редагував збі- рки-альманахи дитячої поезії «Ластів'ята». В 2009 році поету посмертно присвоєно звання Лауреата літературної премії ім. Тетяни Сніжиної за збірник пісень «Осіннє кохання» і нагороджений медаллю.

 

 Є.О. Рибас - автор поетичних збірників: «Запіз­ні лий квітень», «Солнечная тишина», «Верхньодніпровські мелодії» , «Под сенью откровения», «До свидания, інститут», «На перехресті часу», «Осіннє кохання», «Діди війни», приймає участь у колективних виданнях: «Святая земля», «Созвучие муз», «Город молодой и вечный», «Чорнобиль».

 

 З 1980 року автор регулярно друку­вався на сторінках Верхньодніпрвської районної газети «Придніпровський кому­нар», поетом написані більше 800 віршів, гуморесок, пісень

.

Народився поет 01.10.38 року в місті Дніпропетровську, але дитячі та юна­цькі роки пройшли в селі Терно-Лозоватка П'ятихатського району.

П’ятихатки

Станція веселого дитинства

Зникла в білій повені садів.

 Поїзд мій далеко відкотився,

Промайнули роки молоді...

Спогадів промінчики журливі

Линуть в П'ятихатки, мов живі,

Бо дитинства дні такі щасливі

Не старіють, бо завжди нові.

Повоєнні роки, мов лелеки,

Понесли тривогу в далечінь...

Я незчувся, як вони далеко

Кинули від вирію ключі.

В армію безжурно прикотили

На три роки, потім в - інститут.

Лиш не вистачило у них сили

 В станцію дитинства повернуть.

 

Коли почалася війна Євгену було лише 3 роки. Під фашистським чоботом були, поки Радянська Армія не почала наступати, звільняти Дніпропетровськ. Ні­мці відступали, зриваючи важливі стратегічні об'єкти.

 

 Триповерховий будинок, в якому жила сім'я Рибасів, стояв біля важливого залізничного об'єкту, і на випадок  зриву залізничного вузла теж був би зірваний. Мешканці будинку в паніці залиши­ли свої домівки, кожен намагався як найшвидше виїхати з міста; не розбираючись сідали в товарні вагони.

 

 Так і сім'я Євгена опинилася в товарному потязі, який повіз їх на захід. В районі Вільногірська ( тоді був тільки степ) потяг розбомбили літаки. Люди кинулися у степ, хто загинув, хто лишився живим.

 

 Знайшовши неподалік се­ло, сім'я залишилась в ньому на довгі роки.

 Далекі воєнні і повоєнні роки назавжди увійшли в душу Євгена, а в зрілому віці лягли в основу автобіографічного опові­дання «Діди війни».

 

 Тема війни - одна з головних тем його творчості. Це спогади і біль, і шана тим, хто здобув перемогу. У нас у Верхньодніпрвську є могила, де ле­жать 327 мешканців міста, розстріляних окупантам.

 

                                                              Вірш «327»

Живуть тут триста двадцять сім

У пам'яті верхньодніпровців.

Граніт розказує усім

Найкрасномовніше промовців

Про грізний сорок третій рік,

Коли фашистські чорні круки

На закривавленій зорі

В людській крові купали руки.

В розриту балку линув жах,

Селився стогін видолинком,

І материнський зойк дрижав

Над погвалтованим будинком.

Живим нам - триста двадцять сім -

Це віко розповідь про злочин

Над мирними людьми катів

У ті страждальні дні і ночі,

Про рідно краю біль і сум

В часи страшного лихоліття...

Верхньодніпровці квіт несуть,

Сердець і пам'яті суцвіття.

Після закінчення 8-річної сільської школи Євген поступив до Дніпропет­ровського автодорожнього технікуму, провчився 4 роки.

 Потім молодим спеціаліс­том їде за комсомольською путівкою до Казахстану піднімати цілинні землі. 18- річного юнака вразили події на цілині, про які він розповідає в автобіографічному оповіданні «Снег тихо падает».

 Потім була служба в армії, навчання в харківському автодорожньому інституті, захоплення альпінізмом, одночасно пише вірші, публі­кується в газетах Харкова, колективних збірках.

Пізніше, в зрілому віці, теми сту­дентства звучать у книжці «Солнечная тишина».

Вірш «Мечта»

Горизонт придавили скалы,

Ледники приближали дали.

Мы сквозь тучи брели усталы,

За мечтою своей шагали.

Нас бестропье качало дикое,

Лепетали штормовки глухо,

Камнепады встречали безликие,

Но ребята не падали духом,

 А ледовые крючья били,

На верёвках вязали узлы,

 Потому что они любили

Слушать шепот лавин незлых.

 На вершине с извечным снегом

Мы писали в записках так:

«Покорили Ушбу с ночлегом,

В связке с нами была мечта!»

По закінченню інституту працює начальником автоколони міста Вільногірськ , потім директором автошколи, профтехучилища міста Верхньодніпровська, інженером на машинобудівному заводі

. Де б він не працював, завжди мав активну життєву позицію, завжди переймався долею країни, долею народу.

 

А зараз до вашої уваги коротенька відео мозаїка фрагментів життя поета.

 

  Доля... у кожно­го вона своя, але якщо Божою ласкою народжений бути ще поетом, то доля склада­ється по-особливому.

 Свій перший вірш Євген написав у дошкільному віці, а в шос­тому класі за ним закріпилось прізвисько «Поет».

Сьогодні ми почуємо деякі вірші, пісні з його творчості.

 Поет дуже любив свій рідний край, рідну неньку Україну, присвятив їй багато віршів.

 

Ріднокраю

Ріднокраю мій, Придніпровщино,

 Всі стежки ведуть до вітцовщини.

Ростемо отут, виростаємо,

Із Дніпра снаги набираємо.

Збережем траву-бадилиночку,

Україну свою, Україночку,

Рідну мовоньку материнськую

Та історію українськую.

 

Вірш «Засвітились каштани»

Каштани засвітили ліхтарі,

Під сонцем опромінюючи листя,

А вітерець біля моїх воріт

Пірнає у каштанове обістя,

Травнева тиша на осонні спить,

Напоєна духмяним ароматом.

Крислаті тіні, начебто снопи,

Лежат, забуті кимось, на призьбі хати.

А я іду в каштановий розмай,

За мною літо поспішає тихо,

Ліхтарики каштанів обіймай:

Моя земля на повні груди диха.

 

 

 

 

Вед: Любов до рідного міста, де жив і працював Євген Олександрович багато років звучить  і піснях поета.

 

Вед: «Пісні як жайвори у небо линуть,

У низ спадають майовим дощем,

їх осявають музики перлини

 Передають мого сердечка щем.»

 

Пісня «Найкраща земля»

 

 Вед: Деякі вірші Євгена Рибаса були покладені на музику Дніпропетровськими композиторами Ігорем Тищенком та Володимиром Ярцевим, а також його дружиною Людмилою Рибас, яка написала музику на вірші, присвячені відомим на Верхньодніпровщини людям та визначним подіям в житті міста.

Пісня «Про Верхньодніпровськ»

 

 Вед: Євген Олександрович дуже любив життя, любив людей і рідну землю. Залишив нам вірші в яких його душа промовляє до нас.

 Вірш « Еще о любви»

 Вед: А зараз до вашої уваги пісня «У римському лісі»

 

 Вед:              Багато віршів написав поет про чарівну землю

рідного краю, про пори року, тварин, природу до якої він звертався як до живої істоти, ділився своїми роздумами то з берізкою то з кленом...

 

Вірш «Верес»

Якраз на бабине літо

Зацвів біля двору верес.

Дивлюся з сумом на квіти,

На осінь, як на химеру.

Як швидко тепло минає

Та повертається холод:

 Ось тільки весну стрічаєш,

А вже і зима навколо.

Та верес про це не знає,

Квітує останнім квітом.

 А сонце яскраво сяє,

Радіє з бабиним літом.

 

«Запізнілий квітень»

Теплі долоні квітня

Землю голублять милу.

 Пісня вітрів новітня

Множить весняну силу

. Ось-ось бруньки розпукнуть,

 Вирветься квіт до сонця,

 Віти простягнуть руки

Аж до мого віконця.

Я у своїх долонях

Крихту землі зігрію.

 Квітень мене полонить

Та визволяє мрію.

 

Пісня «Бабине літо»

 

Вед: Євген Олександрович завжди відмінно вчився, дуже любив читати, грати у шахи. Був вдячний своїм вчителям. Велика шана і повага до вчителя, визнання значимості учительської праці звучать у багатьох віршах поета.

 

Вед: Хтось з мудрих казав. Що учитель - артист, але  його слухачі і глядачі не аплодують йому, він - скульптор, але його праці ніхто не бачить, він - лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування. Євген Олександрович був вдячним учнем, підтвердження - його поезії.

«Я згадую свій перший клас,

 Найпершу літеру кривеньку

 І першу вчительку у нас,

Яка була мов рідна ненька.

 Невдовзі вечір випускний

 Залишив нам дзвінок останній

 І шлях відкрив у світ складний

 Під вальс прощальний на світанні.»

 

Пісня « Про першу вчительку»

 

 

Вед: Патріотична та козацька теми були головними в творчості Євгена Рибаса. Любить Україну, українську мову, навчив поета батько, далекі предки якого були запорізькими козаками. Віршами та піснями поет повсякчасно звертається до історичного минулого, сучасного та майбутнього Батьківщини.

Вед:           «Зашуміли ріки, ріки низовії -

Йде охотне військо козаків -нетяг,

 Над Дніпром, над Лугом, вільні вітри віють,

 А за ними коні, як орли летять,

 Просвічає сонце терни та байраки,

Рідна Україна волю здобува,

 І козак нетяга, щирий неборака,

 Поминає друзів, келихом вина.»

 

 Козаче-бурлаче

В козака за плечима -

Семип'ядна пищаль.

Степовими очима

 Задивилась печаль.

 Розвіва її вітер,

 Наче гриву коня.

Під копитами - квіти

Україна зроня.

Ой, козаче-бурлаче,

України дитя,

Твоя мати не плаче

Від такого життя.

Турки, ляхи й татари

Ріжуть всіх до ноги,

Бранців, наче отари,

Гонять в степ вороги.

Встань на захист, козаче,

На пищалі заграй

Так, щоб волю побачив

Поневолений край!

 

Пісня «Гуляли козаки»

Вед: Поетом також написана пісня для козаків Верхньодніпровщини, яку виконує ансамбль народної музики та пісні« Діброва» «Козаки Верхньодніпровська»

 

Вед: Багато віршів поет присвячує жінці, жінці - матері, жінці -коханій, жінці - трудівниці.

Вірш ЖІНКА

Твій погляд - стежина спрацьованого тепла,

Пов'язана вузликами жіночої долі,

 З двома півдугами ластів'ячого крила,

Що жити ніколи не зуміє в неволі.

 А мова твоя розливається, мов струмок.

 Від танучого під променями сонця снігу.

 Слова заплітаються, як квіти у вінок,

Або колихаються, мов стебла морігу.

 Ти - райдуга, виткана в небі після дощу.

Що в серці моєму відбивається так дзвінко.

 Ти - сонячний вітер, що в негоду не ущух.

Невже це єство так і називається - жінка?

 

Вед:          Євген Олександрович був багатогранною особистістю. В його творчості чимало поезій написаних про кохання в різні роки, від якихось незрозумілих юнацьких почуттів, до серйозних, а саме до дружини Людмили, ці почуття поєднувалися плідними роками творчої співпраці, наприклад ця тема розкривається в таких збірках Євгена Рибаса «Под сенью откровения», «На перехресті часу» та у збірці пісень Людмили Рибас «Осіннє кохання» на слова Євгена Рибаса.

 

              Вед:                         «В твоїх допитливих очах

Веселе сонце заблукало

 І на оголених плечах

Ошату з променів зіткало.

Тепер, куди не гляну я,

Небачу сонечка без тебе.

 Усюди усмішка твоя

 Йде від землі і аж до неба.»

 

                   Вед:                    «Пригорнися до мене взимку,

Бо щось холодно на душі.

 Як відчую твою підтримку,

Прийде радість в мої вірші,

 І відійде кудись тривога,

 Усміхнеться похмурий день. Починається все від Бога,

Та здається, що від людей.»

 Пісня « Осіннє кохання»

 Вед: Є у поета вірші і пісні, які присвячені самій дорогій людині - це матері.

Вірш «Берегите матерей»

Как-то незаметно вырастают дети,

Словно после дождика грибы в лесу,

След ночей бессонных на лице отметит

Сеточка морщинок - треволнений суть.

Заметут рассветы лепестки каштанов,

Матери согнутся от житейских бед,

Долго не заметят, что стареют рано

И надеж заветных затерялся свет,

Что не так, как прежде, соловьи певучи

 И не так, как раньше, провожают май..,

 Матери и дети в жизни неразлучны,

Потому и солнце не закроет тьма.

И глаза лучатся лучезарным светом,

Если жизнь сложилась у своих детей.

Чтоб светило солнце и зимой и летом,

Берегите, дети, ваших матерей.

 

 

                     Пісня «Найкраща моя»

 

Вед:              Саме рідна земля давала Євгену Рибасу сили,

надихала його на творчість. Поета можна назвати нашим баяном, який складав оди рідній землі, рідній батьківській домівці.

Пісня « Зажурена хата»

 

Вед:                                        «Окраєць неба догоряє,

Передвечір'я настає

 Кохання в серці розцвітає,

 Мені наснаги надає.

 А мрії, наче ластів'ята,

Що вже навчилися літать

 Кружляють там, де твоя хата,

 Бажають пісню заспівать.»

 

 Пісня «Санаторське танго»

Вед:              Євген Олександрович Рибас своїми віршами

відгукувався на всі події, які відбувалися в країні,

наприклад тема Чорнобиля відгукнулася болем у душі поета.

 

«Звисають кетяги калини

В обійстях радіонуклід.

Чорнобиль - горе України,

її страждальної землі.»

 

Вед:               Поет щиро пише про своїх земляків, видатних та

простих людей наприклад Євген Рибас присвятив вірш Сергію Яцковському, який загинув в Афганістані, ім'я та прізвище героя носить одна з вулиць  міста Верхньодніпровська.

 

«На узкие мальчишиские плечи

 Упала, розколовшись тишина.

 Он прикривал товарища в тот вечер

И поступил как каждый бы из нас.

 Сергей Яцковский, а кому - Сережка,

 Воспитанник из школы № 2.

 Ни здесь ли начиналась его стёжка.

 Которая к вершине привела?

 И неслучайно на земле афганской

 Верхнеднепровский парень выполняя долг,

 Столкнувшись с озверелостью душманской,

 Свершил, что смог и даже что не смог.»

 

Вед: Сьогодні всім нам зрозуміло, що світло зірки

Євгена Рибаса не заслабло, і як підтвердження цьому - три його останні книги, що вишли друком після смерті поета. Це « На перехресті часу», 2. «Діди війни» і «Снег тихо падает», «Збірка пісень». І сьогодні шановні ви познайомилися з деякими творами із цих книг.

. Вірш «Реквием»

 

Погасла зірка, та не зразу згасне світло,

 А буде довге йти впродовж часу.

Так і людина що в житті своїм одквітла,

 Ще може довго випромінювать красу.

І якби важко нам у світі не жилося,

 Словам натхненним сиротливо не було,

 Зерна зростуть і знову зашумлять колосся,

 Добро й краса почнуть перемагати зло.

 А світлій пам'яті леліти і зоріти,

Та тільки б не заслабнути із часом їй.

Тепло, що у піснях відчують згодом ваші діти,

 Мов світло зірки по дорозі віковій.

 Вед:                 В цьому році в жовтні місяці Євгену

Олександровичу виповнилося б 74 роки, але жорстокий випадок вирвав його з життя яке він дуже любив, та він залишив нам свої вірші в яких його душа промовляє до нас. Давайте пом'янем нашого поета - земляка Євгена Олександровича Рибаса хвилиною мовчання.

НА ФОНІ МУЗИКИ:

 

Вірш « Вот и прожита жизнь»

Вот и прожита жизнь

И ум малися кони,

На последней версте

Их не остановить.

Но я ветру скажу,

Попрошу пусьть догонит

И протянит мечте

Детства сладкова нить.

Пусть клубочек дорог

Перекатитса в юность,

Засверкает звезда

В опустевшем саду.

На отцовский порог

Детство снова вернулось,

Только кони умчались

И назад не придут.

Не под силу ветрам

Норовистые кони:

В детство можно мечтой

Улитеть и без них.

Скоро жизнь перейдет

В состоянье покоя

И как кони, умчатся

Стремительно дни.

 

 Вед: І на закінчення вечора пам'яті нашого поета земляка звучить

Пісня «Благослови тебя время»


     


 

 

 

 

 

 
Оцінити статтю
Оцінити статтю
  • Currently 5.00/5
 
 
Iншi статтi